Плагіат у наукових статтях - чому це дуже погано?

Всі претенденти на отримання вченого ступеня колись вчилися в університетах або інститутах, були студентами. Здавали, захищали різноманітні роботи: реферати, контрольні, курсові, звіти з практики, дипломні та інші роботи. Коли їх готували - робили запозичення з підручників, монографій, статей, а частіше просто з Інтернету. Іноді просто переписували (копіювали) роботи, захищені рік або два назад, чи в іншому вищому навчальному закладі. І ніяких проблем при цьому не було. Метод "там скопіював, тут вставив" настільки увійшов у звичку, що з часом став сприйматися просто як стандартна технологія підготовки наукових і кваліфікаційних робіт. Копійовані тексти сприймаються як щось знеособлене, позбавлене авторства. Деякі і не вважають це плагіатом. Інші вважають плагіатом тільки копіювання того, що знайдено в мережі Інтернет. Якщо ж матеріал знайдений в книжці і набраний з клавіатури - то це ж не «копі-паст", а значить і не плагіат - вважають вони.

І ось, коли приходить час писати статтю, то питання як це зробити вже як би і не постає, всі технології швидкого написання чогось добре відомі:
взяти чужу статтю, змінити в ній ПІБ і подати як свою;
взяти кілька статей та інший матеріал і з усього цього зробити одну статтю (компіляція);
створити суміш свого і запозиченого тексту без належного оформлення запозиченого матеріалу;
взяти статтю російською або іншою мовою і перевести її українською (чи навпаки).

Часто ці способи комбінуються. Для отримання "ідеального" результату до отриманого тексту статті застосовується рерайт або штучне підвищення оригінальності (спеціалізовані сайти в Інтернеті пропонують підвищити оригінальність відносно недорого. Всього за 100 грн. або близько до того можна зробити текст "оригінальним").

Всі ці способи робочі і давали хороші результати для студента. Нікого ж не вигнали і не покарали за плагіат, все завжди проходило. У самому крайньому випадку, питання завжди можна було вирішити в позитивному ключі з викладачем або на кафедрі за гроші.

Як наслідок, коли людина стає аспірантом і настає час писати статтю, про плагіат вже навіть ніхто не замислюється. А даремно.

Куди відправлялися всі курсові - реферати - есе та інші роботи після здачі (захисту) у виші? Правильно - нікуди. Вони викидалися, здавалися в макулатуру, йшли на чернетки, служили для розпалювання багать, обробки риби та інші подібні цілі. Дипломи повинні зберігатися в архіві ще 5 років. Але хто їх побачить в архіві, і хто буде читати, кому вони взагалі потрібні? Внаслідок усього цього плагіат в студентських роботах - можлива, можна навіть сказати - виправдана технологія, яка дозволяє економити час і сили.

Не так все легко з науковими статтями здобувачів наукових ступенів. Так, якщо плагіат не буде відразу помічений, статтю опублікують - аспіранту можна буде відзвітувати на кафедрі про виконану роботу. Але в даному випадку стаття не буде забута і викинута. Вона буде опублікована в науковому журналі і з'явиться в бібліотеках країни, а також в більшості випадків буде розміщена в Інтернеті. Вгорі статті буде стояти ПІБ автора, тобто відповідального за плагіат. А з самою статтею зможуть ознайомитися всі бажаючі і через 10, і через 30 років. Відповідно, погана історія може спливти коли завгодно. І, як ми бачимо на живих прикладах розвинених країн, цей факт може позбавити автора не тільки наукового ступеня, а й кар'єри (професійної, політичної), посади і навіть засобів до існування.

У зв'язку з цим очевидно, що переписати одну або кілька чужих статей і поставити під нею своє ПІБ - не вихід. Стаття повинна бути новою, оригінальною, без плагіату.

Не підходять для статей і "чорні" методи підвищення оригінальності. Якщо в тексті замінити якісь символи або літери - редактор, здійснюючи верстку, швидше за все, помітить їх і редакція журналу підніме галас. Буде дуже неприємно. До того ж, будучи надрукованою в журналі, стаття зі штучно підвищеною оригінальністю візуально на папері нічим не буде відрізнятися від статті, до якої ніякі подібні методи оптимізації не застосовувалися. Хтось, читаючи статтю, може помітити її схожість з іншими текстами, що потенційно загрожує неприємностями.

Внаслідок великого поширення плагіату редактори українських наукових журналів при прийомі статей вже майже всі почали робити перевірку на плагіат. Цьому передувала маса випадків, коли не тільки в різних журналах, але і в одному і тому ж журналі (в різних номерах) з'являлися майже точні копії статей із зазначенням їх різного авторства. У видавництвах змушені робити такі перевірки, так як, по-перше, при виявленні декількох випадків плагіату вони можуть вибути зі списку наукових «фахових» видань України, наслідком чого стане їх збитковість і закриття (так як більшість цих видань ніхто не читає, без перебування в подібному списку вони нікому не цікаві, підписуватися або купувати їх ніхто не буде). По-друге, не виключені позовні вимоги від законних авторів-правовласників, які самі писали статті, а потім їх праці майже дослівно передрукував журнал під іншим авторством.

У підсумку більшість журналів навіть другого-третього ешелону вже не ризикують друкувати всі підряд статті, що надсилають автори. Сьогодні спостерігається досить масова відмова журналів опублікувати ту чи іншу статтю. У деяких журналах цей показник доходить до 30 і навіть 50%.

До речі, ви завжди маєте змогу звернутися до нас, ми зробимо мінімальний або ж глибокий рерайт вашої статті. Наша спеціалізація - рерайт саме наукових текстів, який має свій стиль і свою специфіку.

Як самому перевірити статтю на плагіат? Сьогодні існує чимало сервісів з перевірки на плагіат, проте безкоштовні сервіси - майже всі російські, а ті, що рекомендує МОН України - платні.

Ви також маєте змогу замовити перевірку в нашому сервисі

Якою має бути оригінальність статті? Яких-небудь законодавчо встановлених допустимих рівнів оригінальності не існує. Для більшості статей показник 80-90% цілком прийнятний. Для статей юридичної тематики, або в якій цитується багато законодавства, він може бути ще меншим. Як плагіат можуть світитися і цілком законні цитати, таблиці зі статистикою, стійкі словосполучення. Програми перевірки на плагіат не можуть самостійно дати оцінку - плагіат це чи законна цитата, термін, або дані статистики. Крім того, різні програми показують різний відсоток оригінальності. Чому так буває? По-перше, у різних програм - різний алгоритм пошуку і різні налаштування. У деяких рівень оригінальності може навіть залежати від IP-адреси комп'ютера і його потужності. По-друге, різні програми можуть використовувати різні бази для перевірки на плагіат. В силу всього цього, неможливо встановити якийсь єдиний необхідний відсоток оригінальності для всіх.

Сайт "Аспірант" працює з 2002 року. Ми допоможемо збільшити унікальність вашої статті до необхідного рівня. Спеціалізуємося на рерайті саме наукових текстів, при рерайті зберігаємо авторський науковий стиль і фахову термінологію. Замовлення виконуються у доволі стислі терміни.