Дисертація має бути оформлена відповідно до вимог Держстандарту України (ДСТУ 3008: 2015 "Інформація і документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення").

В її тексті необхідно ясно і логічно викласти зміст і результати дослідження, уникати загальних фраз, тавтології, спотворення фактів.

Структура дисертації має бути наступною:
- титульний лист;
- анотація;
- зміст;
- перелік умовних скорочень (за необхідності);
- вступ;
- основна частина (кілька розділів, підпункти);
- висновки;
- список використаних джерел;
- додатки (за необхідності).

Дисертацію друкують з використанням комп'ютерного набору на одному боці стандартного аркуша білого паперу (А4, 210 х 297 мм). Великі таблиці та ілюстрації можуть бути розміщені в додатках на форматі А3.

Обсяг кандидатської має бути 100-155 стор. (4,5-7 авт. аркушів), а для суспільних і гуманітарних наук - 155-200 стор. (7-9 авт. аркушів). 1 авторський аркуш відповідає 40000 знакам, що в свою чергу приблизно відповідає 22,2 сторінкам (1800 знаків на сторінці). У зазначений об'єм не входять список літератури і додатки (це обов'язково), а також громіздкі таблиці і малюнки, які займають цілу сторінку, нехай навіть і в основний частини тексту (це, насправді, дуже рідко коли підраховують).

В дисертації роблять такі поля: зліва, зверху і знизу - не менше 20 мм, праворуч - не менше 10 мм. Оскільки дисертація має значний обсяг і жорстку палітурку, оптимальною відстанню лівого поля, очевидно, буде 30 мм.

Гарнітура шрифту - Times New Roman, кегль - 14, колір друку - чорний, міжрядковий інтервал (інтерліньяж) - полуторний. Щільність тексту має бути рівномірною (без розріджень і ущільнень).

Текст дисертації не прийнято перевантажувати маркерами, курсивом, іншими шрифтами; зазвичай він виглядає досить одноманітно. Назви структурних частин друкують тим самим кеглем але великими буквами, наприклад: ВСТУП, РОЗДІЛ, ДОДАТКИ і вирівнюють по центру сторінки. Заголовки підпунктів друкують з абзацного відступу (по центру сторінки не вирівнюють) з великої букви звичайним шрифтом. За умови набору на комп'ютері прийнято виділяти структурні частини і заголовки жирним шрифтом. Відстань між заголовком і підзаголовком має бути 3 одинарних інтервали, що відповідає одному пропущеному рядку при наборі на комп'ютері (2 полуторних інтервали).

Всі сторінки дисертації мають бути пронумеровані. Першою сторінкою вважається титульний лист, номер на першій сторінці не ставиться. На інших сторінках номер ставиться в правому верхньому куті.

Таблиці, формули, рисунки і підпункти нумеруються всередині кожного розділу. Наприклад, рисунок 1.1, таблиця 2.3, формула 3.2 і т. д. При цьому слово "таблиця" пишеться без скорочень, а слово "рисунок" скорочується "рис." (але не "мал.").

Слово "таблиця" пишеться праворуч вгорі таблиці. Рядком нижче по центру пишеться її назва. Ілюстрації і таблиці слід розміщувати нижче по тексту щойно після згадки або на наступній сторінці. Громіздкі таблиці і малюнки краще розміщувати в додатках.

Розглянемо оформлення дисертації більш детально.

Титульний лист є першою, лицьовою сторінкою дисертації і має виконуватися у суворій відповідності з правилами.

Верхня частина титульної сторінки містить найменування міністерства і наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація. Після фрази "На правах рукопису" вказується ПІБ автора, індекс УДК. Приблизно по центру сторінки розміщується назва дисертації (великими літерами). Далі пишеться шифр і назва спеціальності, а також науковий ступінь, на отримання якого претендує автор роботи. У нижній частини праворуч вказується науковий керівник (ПІБ, науковий ступінь, вчене звання). Внизу по центру сторінки пишеться місто і рік захисту. Всі копії підсумкового варіанту дисертації підписуються автором на титульній сторінці.

Анотація. Для ознайомлення зі змістом і результатами дисертації подається українською та англійською мовами анотація - узагальнений короткий виклад її основного змісту відповідно до встановленого зразка:

Вороніна А. Б. Назва дисертації. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата хххххххх наук (доктора філософії) за спеціальністю 00.00.00 «Назва спеціальності ВАК» (000 - Назва спеціальності за новим класифікатором). - Інститут ххххххх НАПН України, Жмеринка, 2021.
Зміст анотації
Ключові слова
Список публікацій здобувача
1.

В анотації дисертації мають бути коротко представлені основні результати дослідження із зазначенням наукової новизни та їх практичного значення.

В анотації також вказуються:
прізвище та ініціали здобувача;
назва дисертації;
вид дисертації і науковий ступінь, на який претендує здобувач;
спеціальність (шифр і назва);
найменування вищого навчального закладу або найменування наукової установи, в якій здійснювалася підготовка;
найменування наукової установи або найменування вищого навчального закладу, в спеціалізованій вченій раді якого відбудеться захист;
місто, рік.

Обсяг анотації становить 0,2-0,3 авторських аркуша (8000-12000 знаків або приблизно 4,5-6,6 стор.).

Анотація може бути представлена також і третьою мовою, пов'язаною з предметом дослідження.

Анотація має бути унікальною і містити якомога менше неоригінального тексту. Наприкінці анотації наводяться ключові слова відповідною мовою. Сукупність ключових слів повинна відповідати основному змісту наукової роботи, відображати тематику дослідження і забезпечувати тематичний пошук роботи. Кількість ключових слів становить 5-15. Ключові слова подають у називному відмінку, друкують через кому.

Після ключових слів наводиться список публікацій здобувача за темою дисертації. Вказуються наукові праці:
в яких опубліковані основні наукові результати дисертації;
які свідчать про апробацію матеріалів дисертації;
додатково відображають наукові результати дисертації.

Зміст є другою сторінкою в дисертації. Якщо зміст є досить об'ємним, він може займати не одну, а кілька сторінок.

У змісті наводиться найменування та номери початкових сторінок усіх структурних одиниць дисертації.

Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати або редагувати їх назви не можна.

Заголовки підпунктів слід зміщувати на 3-5 знаків праворуч щодо заголовків розділів.

Перелік умовних скорочень далеко не завжди може бути присутнім в дисертаційному дослідженні. Як правило, він наводиться в тому випадку, якщо в роботі використані маловідомі скорочення і абревіатури. Причому якщо вони зустрічаються в тексті досить рідко (менше трьох разів), перелік не складається, а розшифровка наводиться прямо в тексті, безпосередньо після першого згадування. Загальноприйняті абревіатури (наприклад: СРСР, ООН, ПДВ) зазвичай не наводяться в цьому переліку.

Перелік друкується після змісту, перед вступом двома колонками: в лівій (вузькій) перераховані скорочення, справа (в ширшій) - їх розшифровка.

Вступ є найбільш відповідальною частиною роботи, оскільки містить в стислій формі всі фундаментальні положення, обґрунтуванню яких присвячена дисертація.

Писати вступ методологічно краще не на початку, а по закінченню роботи над дослідженням, коли його основна частина вже повністю готова. В протилежному випадку навряд чи вдасться уникнути неточностей і повторної роботи.

Перед написанням цієї відповідальної частини роботи доцільно передивитися як зразок кілька близьких за тематикою дисертацій, особливо якщо власний досвід є недостатнім.

Вступ починається з невеликої преамбули, де згадується сутність і стан досліджуваної проблеми, її значимість в сучасних умовах, вказується на необхідність наукового дослідження. Далі вступ складається в наступному порядку:

1. Актуальність теми.
2. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
3. Мета і завдання дослідження.
4. Об'єкт і предмет дослідження.
5. Методи дослідження.
6. Наукова новизна отриманих результатів.
7. Практична значимість отриманих результатів.
8. Особистий внесок здобувача.
9. Апробація результатів.
10. Публікації.
11. Структура дисертації та її обсяг.

У деяких спеціальностях вітається наявність і деяких інших частин у вступі. Наприклад - "гіпотеза дослідження".

Але не варто, роблячи кальку з деяких сусідніх з Україною держав, писати туди зайве. Наприклад, це "наукові положення, що виносяться на захист". В Україні давно (з 1997 р.) таке не пишеться. Виходить, що автор, можливо, запозичив це з російської або, може, з білоруської дисертації. Також не слід писати вступ об'ємом в 15 сторінок (що роблять в сусідній північно-східній країні). В Україні обсяг вступу набагато менший.

Розглянемо структуру вступу.

1. Актуальність дослідження містить положення і доводи, які свідчать на користь наукової і прикладної значущості виконаної роботи. Правильно сформульована актуальність теми засвідчує наукову зрілість і професіоналізм здобувача. Актуальність знаходиться в тісному зв'язку з розв'язуваною в роботі науковою проблемою. Дисертанту слід показати, що до проведеного ним дисертаційного дослідження в науці існувала прогалина, яку необхідно було заповнити з точки зору вирішення проблем науки і практики. Для обґрунтування актуальності слід також зробити короткий огляд літератури, де показати, що тема в даному аспекті до проведення даного дослідження не була вивчена.

2. У цій частині вступу також коротко викладається зв'язок проведеного наукового дослідження з науковими планами і програмами навчального закладу, а також з галузевими (державними, міжнародними) планами і програмами розвитку науки. Тут слід вказати номери держреєстрації базових НДР, а також роль автора у виконанні цих робіт.

3. Мета і завдання дослідження містять формулювання головної мети, яка бачиться у вирішенні основної проблеми дисертації, що забезпечує внесення значного внеску в теорію і практику. Конкретний опис суті рішення проблеми і внесеного в результаті вкладу і представляє формулювання головної мети дисертації. Відповідно до основної мети слід виділити завдання дослідження, які необхідно вирішити для досягнення головної мети дослідження.

4. Опис об'єкта і предмета дослідження має досить лаконічний характер. Об'єкт дослідження представляє підгалузь наукових досліджень в межах якої виявлена та існує досліджувана проблема. Це система закономірностей, зв'язків, відносин, видів діяльності, в рамках якої зароджується проблема. Предмет дослідження більш вузький і конкретний; завдяки його формулюванню в дисертації із загальної системи, що представляє об'єкт дослідження, виділяється частина системи або процес, який протікає в системі та є безпосереднім предметом дослідження.

5. У методах дослідження дисертантом подається перелік методів, використаних в даному науковому дослідженні. Методів дослідження існує в науковій практиці досить багато; їх перелік (з поясненнями) має в спеціальних посібниках та методичних вказівках обсяг до 10 сторінок і більше. Якщо є труднощі з формулюванням цієї частини вступу - варто прочитати спеціальну методичну літературу.

6. Наукова новизна - особливо важлива частина вступу, на яку завжди звернуть увагу і вчена рада і ВАК (МОН). Тим часом, дисертантами часто даються нечіткі, розпливчасті визначення новизни, що, звичайно ж, знижує загальне враження від роботи. Зокрема, новизна іноді, по суті, підміняється актуальністю теми, її практичною або теоретичною значимістю; наводяться бездоказові твердження, що дане питання вивчається вперше (або досягнуті нові результати, дані нові формулювання) в той час, як це насправді не зовсім так.

Слід розуміти, що до числа ознак, що дозволяють стверджувати про наукову новизну, зокрема відносяться:
- постановка нової наукової проблеми;
- введення нових наукових категорій і понять;
- розкриття нових закономірностей протікання природних і суспільних процесів;
- застосування нових методів, інструментів, апарату дослідження;
- розробка і наукове обґрунтування пропозицій про оновлення об'єктів, процесів і технологій, що використовуються в економіці та управлінні;
- розвиток нових наукових уявлень про навколишній світ, природу, суспільство.

Наукова новизна не повинна зводитися до простого перерахування встановлених фактів, ідей, закономірностей; вона має розкривати головну наукову концепцію автора, давати наукове пояснення суті його досліджень в якісному і кількісному аспектах. Ось деякі шаблонні фрази, які можна використовувати при формулюванні наукової новизни:
- вперше здійснено комплексне...
- вперше формалізовано...
- створено концепцію, що забезпечує...
- розроблена нова система...
- досліджені специфічні зв'язки...
- визначено ефективність...
- розроблений метод..., який відрізняється від...
- доведено залежність між...
- досліджено поведінку... і показано...
- доопрацьовано метод... в частині... і поширено на новий клас систем...
- досліджено новий ефект...

7. У частині плану "Практична значимість отриманих результатів" прийнято перераховувати в яких областях прикладної діяльності, якими органами і організаціями, в якій формі використовуються і можуть бути використані результати виконаного дослідження і рекомендації, висловлені в роботі.
Для додання ваги зробленим твердженням, в додатках доцільно розмістити акти-свідоцтва про впровадження або про практичне використання результатів дослідження, про отриманий ефект (економічний, науково-технічний, соціальний).

8. У частині "особистий внесок здобувача" дисертант, перераховуючи наукові праці, виконані разом зі співавторами, повинен обов'язково вказати свій особистий внесок в ці праці. Якщо всі праці написані особисто автором, це також необхідно відзначити.

9. Підрозділ "Апробація результатів дисертації" має містити відомості щодо практичної перевірки основних положень і результатів дисертаційної роботи, а також областях наукової, прикладної, навчальної діяльності, в яких ці результати знайшли застосування. Тут же вказується де і коли доповідалися результати досліджень (на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах).

10. Обов'язково вказуються публікації здобувача. Вказується, у скількох монографіях, журналах, статтях, збірниках, матеріалах конференцій опубліковані результати дослідження, а також зазначається загальний обсяг публікацій. Якщо у дисертанта є авторські свідоцтва за темою дослідження - про їх наявність також слід згадати.

11. У кінці вступу доцільно навести структуру дисертації.

Основна частина дисертації втілюється в її розділах і параграфах (підпунктах). Це найбільша за обсягом частина дослідження, яка має відповідати темі і повністю її розкривати. Сама кількість розділів в дисертаціях не регламентується, хоча і простежуються певні традиції залежно від спеціальності. Кожен розділ починають з нової сторінки і закінчують короткими висновками обсягом 1-2 стор.

Починають дисертацію, як правило, з огляду літератури і думок за темою, визначають напрями дослідження. (Дисертант-початківець, що недостатньо орієнтується в області майбутніх досліджень, може усвідомити основні існуючі точки зору, вивчивши схожі за тематикою роботи).

Подальший зміст може істотно відрізнятися в залежності від спеціальності та напрямків досліджень. У найзагальнішому вигляді основна частина, крім огляду літератури та різних точок зору може містити: виклад методики і методів дослідження; опис експериментальної частини та методики дослідження; опис проведених досліджень; аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Виклад тексту дисертації краще вести від третьої особи. Викладати думки використовуючи займенник "я" (на відміну від практики, що прийнята в західних країнах) не прийнято. У той же час, не можна визнати вдалим зайве перевантаження тексту займенником "ми", фразами "на нашу думку", "вважаємо" тощо - це нормально, але, в той же час, створює неусвідомлене враження, що роботу писав колектив авторів. До того ж з плином років вони застосовуються дедалі менше. Найбільш вдалі в цьому плані невизначені словесні звороти, наприклад: "видається, що ...", "автор дисертації вважає, що ...", "розроблений підхід дозволяє ...", "спочатку проводилось опитування ...", "даний висновок зроблено на підставі ..." і т. д.

У дисертації неприпустимі вульгаризми і ненаукові вирази. Так наприклад, в опаленні замість слова "бойлерна" слід вживати слово "теплопункт", замість слова "батарея" - "радіатор опалення", в медицині - замість "пронос" - "діарея" і т. д. Неприпустимі фрази типу "зависання комп'ютера", "порив і свищ трубопроводу" та інші цехові й жаргонні вирази. При викладі тексту дисертації слід також намагатися уникати тавтології, граматичних, лексичних і синтаксичних помилок.

При написанні дисертації її автор повинен в обов'язковому порядку посилатися на авторів і джерела, з яких були запозичені матеріали або конкретні результати. Посилання даються в квадратних дужках, причому цифра має відповідати нумерації джерела в переліку використаних джерел. Допускається давати виноски внизу сторінки, однак і в цьому випадку робиться посилання на номер джерела в списку літератури. Виноски внизу сторінки в дисертації роблять не так вже й часто. Найчастіше їх можна зустріти в дослідженнях з юридичних наук, філософії. Організувавши виноски внизу сторінки, можна отримати корисний практичний ефект: збільшити обсяг на 10-15%. Однак є і поганий ефект: підсторінкові виноски будуть задіяні під час перевірки на плагіат, а назви книжок і статей за замовчуванням є неоригінальними, що знизить підсумковий показник унікальності. І тоді, якщо вона не дотягує до відсотка, який вимагає керівник або вчена рада, доведеться робити рерайт усього тексту. А це зайві витрати часу, а іноді і грошей.

У висновках дисертації наводяться підсумки, зроблені за результатами всієї роботи. Ця частина є невеликою за обсягом (близько 5...7 стор.), проте вона має особливу важливість, оскільки тут у завершеній і логічно бездоганній формі мають бути представлені на суд наукового співтовариства підсумкові результати виконаної роботи.

У висновках необхідно співвіднести отримані висновки з цілями і завданнями, поставленими у вступі. Тут мають бути підсумовані основні наукові і практичні результати дослідження, сформульована сутність вирішеної проблеми, дані грамотні і чіткі пропозиції, що стосуються наукового і практичного використання отриманих результатів.

Висновки наприкінці дисертації зазвичай оформлюють у вигляді абзаців, які послідовно нумерують. При цьому кожен пронумерований абзац повинен містити логічно закінчений і конкретний висновок. Окремо слід підкреслити, що цілі дослідження були досягнуті, а всі поставлені завдання - вирішені.

Слід враховувати, що висновки багато в чому відображають результативність і значимість всієї роботи і зазвичай вносяться в автореферат, піддаючись лише незначній редакції. Крім того, більшість запитань на захисті і попередньому захисті можуть бути задані саме виходячи на підставі побіжного аналізу зроблених дисертантом висновків і рекомендацій.

Список використаних джерел більшість дисертантів звикло складати в алфавітному порядку.

А між іншим, в Державному стандарті України ДСТУ 3008:2015 (пункт 5.5.1) вказується, що в переліку джерел бібліографічні описи наводять у порядку згадування в тексті. МОН також віддає перевагу списку використаних джерел, складеним в порядку їх згадки в тексті дисертації. Однак за сформованою практикою, більшість здобувачів, особливо з гуманітарних напрямків, продовжують складати список звичним чином - в алфавітному порядку. Цей спосіб, хоча і суперечить ДСТУ 3008:2015, але відповідає ДСТУ 8302:2015 (того ж самого 2015 року. Ось така плутанина), в якому допускається і алфавітний спосіб, і спосіб в порядку згадування в тексті (пункт 6.2). Також для правильного оформлення списку слід уважно вивчити вимоги згадуваного вище ДСТУ 8302:2015 "Бібліографічні посилання. Загальні положення та правила складання", оскільки там є багато змін, порівняно з раніше діючими в Україні правилами оформлення. У цьому контексті хочеться відзначити, що державні службовці склавши руки не сидять, ведуть бурхливу трудову діяльність і справно відпрацьовують належну їм платню, кожні 5-7 років змінюючи ці правила до невпізнання. У зв'язку з чим навряд чи варто оформляти список за всіма правилами, починаючи писати дисертацію в перший рік навчання в аспірантурі. Можна оформити цей список не зовсім за правилами - до кінця навчання вийдуть нові правила оформлення списків і все одно його доведеться правити. Навіщо ж робити цю роботу двічі.

Кількість бібліографічних джерел в переліку літератури не лімітується. Вважається, що це залежить від теми і завдань дослідження. Тим часом, на практиці нечасто зустрічаються технічні дисертації з кількістю джерел менше 100 і гуманітарні з кількістю менше 130. В середньому, в уже захищених дисертаціях доктора філософії кількість джерел становить близько 200, тобто приблизно 1 джерело доводиться на 1 сторінку тексту, але це тільки в середньому - на практиці зустрічаються роботи з 300, 400 і навіть п'ятьмастами і більше джерелами.

Не слід включати до переліку ті джерела, на які не було посилань в тексті дисертації. Крім того, не рекомендується включати енциклопедичні словники, газети, науково-популярні книги та підручники для студентів. У реальній практиці ця вимога не завжди дотримується.

Додатки не є обов'язковим елементом дисертації. Разом з тим, на практиці вони зустрічаються в більшості вже захищених робіт.

У додатки, зазвичай, включають наступний матеріал:
- зразки анкет, опитувальних листів, тестів;
- громіздкі таблиці і малюнки;
- матеріал, що має непряме (опосередковане) відношення до теми дослідження;
- протоколи і акти випробувань;
- акти впровадження, довідки;
- розрахунок і підтвердження економічного ефекту;
- інструкції і методики;
- опис алгоритмів і програм, розроблених здобувачем тощо.

У додатки можна і потрібно вносити копії протоколів і актів впровадження результатів дисертаційного дослідження, а також довідки про особистий внесок здобувача (у разі впровадження робіт, виконаних зі співавторами). Кожен екземпляр таких документів повинен бути засвідчений необхідними підписами та печатками. Подібні довідки підвищують рівень довіри до дисертації, свідчать про достовірність отриманих наукових результатів.

Додатки можна оформити як продовження дисертації або у вигляді окремої частини (книги). Їх слід розміщувати в порядку згадування в тексті дисертації. Кожен додаток починають з нової сторінки. У відповідності до вимог, додатки називають наступним чином: "Додаток А", "Додаток Б" і т. д. за алфавітом, за винятком букв Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, при цьому напис "Додаток ..." пишеться з першої великої літери, (інші букви - маленькі). Допускається розподілення додатків на розділи типу "Додаток А.3", "Додаток Б.1.2". Ілюстрації, таблиці, формули нумерують відповідно до назви додатка, наприклад "рис. А.3".

Обов'язковим додатком до дисертації з 2017 р. став список публікацій здобувача за темою дисертації і відомості про апробацію результатів дисертації (вказуються назви конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл, місце і дата проведення, форма участі).